Я стою на колінах у церкві
і шепочу про себе слова.
Знаєш, дивно та я ще жива,
почуття у душі тільки мертві.

Хай хустинка сповзає на плечі,
не найтяжчий це буде мій гріх.
Не схилила тебе я до ніг,
серце зрадив жорстокий вечір.

Я молитву повторю знов тричі
та даремно, не віриш мені.
Тільки знаєш про всі мої сни,
лише знову твій погляд хижий.

Ти не віриш… ні в чорта, ні в Бога
і клянеш вже давно ти себе.
Тільки час, наче річка пливе,
стали різними наші дороги.

25.01.2010

© Зеленоглазая, 2010